Час Чернігівський

Випадок в маршрутці. Заходжу, а місць немає. Шукаю гаманець, а тут з-за спини якийсь чоловік напідпитку каже, що є місце на останньому ряду та просить свого товариша посунутися, щоб дівчина змогла сісти.

Той, сидячи на двох сидіннях, починає вєщать: «А шо? На калени пусть садиццца! Сідай!». Я, розуміючи «адекватність» цих товаришів, тихенько дякую та відмовляюся, бо запропонували вони сісти поміж них.

Цьому Орлу (так я називаю п’яниць, що буквально живуть біля магазинів) моя відповідь не сподобалася. Тож він вирішив, що треба далі продовжувати «чоловічу гру».

Каже, що чекав саме на мене та сидів одразу на двох сидіннях, тож я просто вимушена прийняти його пропозицію. Звісно, що я відмовилася, сказавши, що бронь знімаю та відійшла.

Потім чула, як цей чоловік чіплявся до іншої дівчини, запрошував поїхати з ними. Коли в автобусі залишилося людей п’ять, то він другу гучно розповідав, як йому хочеться «Взять бабу за ляшку».

І найепічніша фраза, яка змусила мене написати цей пост…. «От если б мы да Мишки пашли, то я б у нього довгонув 100 рублей. Мы б и выпыли, и паели. И я должен був бы ему уже 315 рублей».

Карл, цей п’яничка не спроможний заробити навыть 100 гривень, а до жінок, які заробляють та мають самоповагу, ставиться, як до вуличного пса. Ти його поманив – він підійшов. Ти на нього нагримав – він собі побіг.

Тепер я розумію, що мали на увазі психологи, коли казали, що тваринне відношення до жінок провокують саме неспроможні чоловіки. Якщо вони у житті нічого не варті, то жінки, на їх думку, ще гірші. Ну, нахіба ж так?